Історія справи

Постанова КГС ВП від 25.01.2024 року у справі №910/1294/23
Постанова КГС ВП від 25.01.2024 року у справі №910/1294/23
Постанова ВСУ від 25.01.2024 року у справі №910/1294/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1294/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М, Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» - Рябоконь В.І., адвокат (довіреність від 22.11.2023 № 15/22/11),

відповідача - державного підприємства «Гарантований покупець» - Прокопів Н.М., адвокат (довіреність від 29.12.2023 № 168-Д),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`явився,

Кабінету Міністрів України - не з`явився,

Міністерства енергетики України - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - Підприємство, ДП «Гарантований покупець», відповідач, скаржник)

на рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2023 (суддя Алєєва І.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 (головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.)

у справі № 910/1294/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія», Товариство, позивач)

до Підприємства

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики України

про стягнення 1 096 337 479,50 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства (з урахуванням неодноразових заяв позивача про збільшення або зменшення розміру позовних вимог та заяв про закриття провадження у справі), в якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 208 389 240, 85 грн пені, 30 121 568, 50 грн 3 % річних та 56 555 219, 18 грн інфляційних втрат, нарахованих на основну суму заборгованості, яка була заявлена у первісних позовних вимогах за період березень - грудень 2022 року (це остаточні вимоги позивача у цій справі).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2306/02/21 в частині здійснення повної та своєчасної оплати.

Після подання позову відповідач погасив суму заборгованості в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач просив суд закрити провадження у справі в частині суми основного боргу, яка становить 801 271 450,97 грн., тому суд розглядав вимоги позивача (остаточні позовні вимоги) про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2023, зокрема, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики України.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2023 провадження у справі № 910/1294/23 в частині стягнення 801 271 450, 97 грн закрито. В іншій частині позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 30 121 568,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 46 890 145,19 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 602 047,61 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції (в частині часткового задоволення позову) мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за договором від 15.09.2021 № 2306/02/21, а отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим на користь позивача підлягають стягненню річні та інфляційні втрати. Так, здійснивши перевірку розрахунку позивача стосовно інфляційних втрат, з урахуванням практики об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 46 890 145,19 грн. Крім того, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд вважає його обґрунтованим, арифметично правильним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 30 121 568, 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні заявленої позивачем суми пені, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, відповідно до якої на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії. Враховуючи приписи пункту 16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, яка є чинною та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, місцевий господарський суд вказав на відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені у сумі 208 389 240, 85 грн.

Крім того, місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат від 24.04.2003 до 1 грн., враховуючи що в частині стягнення розміру пені суд вже відмовив у повному обсязі, а зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорними, додатковими до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, тобто, інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, тому немає підстав для їх зменшення.

Вказане рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним господарським судом лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 30 121 568,50 грн, інфляційних втрат у розмірі 46 890 145,19 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 602 047,61 грн. В іншій частині (щодо закриття провадження у справі та в частині відмови у задоволенні пені) рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2023 у справі № 910/1294/23 залишено без змін. Апеляційний господарський суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Підприємство просить Суд судові рішення попередніх інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, стосовно застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 у взаємозв`язку з положеннями наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг», частини першої статті 212, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7, підпункту 2 пункту 12 договору від 15.09.2021 № 2306/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг.

Разом з тим скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неповним дотриманням норм матеріального права, а саме: статей 11 212 509 530 Цивільного кодексу України, статей 174 193 Господарського кодексу України, приписів статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 19, 92, 129, 1291 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та норм процесуального права, зокрема, статей 2 7 13 73 74 86 202 236 ГПК України; при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини щодо всебічного дослідження фактичних обставин, доказів, аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Доводи інших учасників справи

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 11.01.2024 представник Товариства брав участь в режимі відеоконференції відповідно до ухвали Суду від 08.01.2024.

Згідно з ухвалою Суду від 11.01.2024 розгляд касаційної скарги відкладено на 25.01.2024.

17.01.2024 Підприємство надіслало додаткові пояснення у справі та просить Суд врахувати їх під час розгляду касаційної скарги.

23.01.2024 Товариство надіслало додаткові пояснення і також просить Суд врахувати їх під час розгляду касаційної скарги. Крім того, 23.01.2024 від Товариства надійшло клопотання про залишення без розгляду додаткових пояснень відповідача.

З урахуванням приписів пункту 3 частини першої статті 42 ГПК України та в межах розгляду, передбачених статтею 300 ГПК України, Суд задовольнив частково зазначене клопотання Товариства.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суди попередніх судових інстанцій встановили, що позивач та відповідач уклали договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, за яким постачальник (позивач) зобов`язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник (відповідач) зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 № 483 (пункт 1 договору).

У пункті 4 договору передбачено, що загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість.

Згідно з пунктом 7 договору, оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:

- перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- п`ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до Акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.

Пунктом 6 договору сторони визначили, що до 15 числа місяця що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.

Виконуючи умови договору, позивач щомісячно до 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, направляв в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису інформацію за формами наведеними у додатках 2-5 до договору з метою визначення прогнозної вартості послуг у відповідному розрахунковому місяці за період з березня до грудня 2022 року, що підтверджується додатками до позовної заяви № 12, 13, 15, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32 (Прогнозні розрахунки вартості послуг), а також додатками до позовної заяви № 13, 16 (Коригування прогнозного розрахунку вартості послуг).

Відповідно до пункту 10 договору, факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.

Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді.

Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені.

На підтвердження складання, підписання та направлення позивачем акта приймання-передачі послуг до позовної заяви додано акти приймання-передачі послуг за кожний розрахунковий місяць з березня до грудня 2022 року, що підтверджується у додатках до позовної заяви № 14, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33.

Крім того, до позовної заяви додані копії підписаних між сторонами актів приймання-передачі послуг за вказаний період, що підтверджує відсутність спору між сторонами щодо визначення планових платежів та фактично наданих послуг.

Позивач зазначає, що він належним чином виконував взяті зобов`язання за договором в частині надання замовнику послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, проте відповідач свої зобов`язання з оплати наданих послуг виконав не в повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Враховуючи що позивач неодноразово подавав заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог та про закриття провадження у справі, остаточними позовними вимогами у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 208 389 240, 85 грн, 3 % річних у розмірі 30 121 568, 50 грн та інфляційних втрат у розмірі 56 555 219, 18 грн, нарахованих на основну суму заборгованості, яка була заявлена в первісних позовних вимогах за період березень - грудень 2022 року.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною касаційного оскарження стало питання правомірності стягнення судами попередніх інстанцій з відповідача 3% річних у розмірі 30 121 568,50 грн та інфляційних втрат у сумі 46 890 145,19 грн.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, стосовно застосування підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 у взаємозв`язку з положеннями наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг», частини першої статті 212, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7, підпункту 2 пункту 12 договору від 15.09.2021 № 2306/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг. Отже, Підприємство у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Крім того, скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини щодо всебічного дослідження фактичних обставин, доказів, аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, що є фактично пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач вважає, що відповідно до умов договору та підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 483, існує відкладальна обставина, яка звільняє Підприємство від обов`язку оплати за надані послуги. Тобто, на думку скаржника, визначальним критерієм для настання відкладальної обставини є саме наявність заборгованості у постачальника послуг перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену енергію. Оскільки позивач має заборгованість перед ДП «НАЕК «Енергоатом», тому Підприємство вважає, що в нього не настав строк виконання грошових зобов`язань за договором на момент здійснення нарахування відповідальності на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а отже в цій частині позивачу слід відмовити у задоволенні його позовних вимог. Разом з тим, як вважає скаржник, суди не взяли до уваги зазначеного стосовно відкладальної обставини у зв`язку з чим неправильно застосували підпункт 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії у взаємозв`язку з положеннями наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг».

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат, Суд зазначає таке.

Підпунктом 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ № 483 від 05.06.2019 (далі - Положення про ПСО) передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.

Відповідно до вимог пункту 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов`язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об`єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об`єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об`єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.

Скаржник не погоджується з висновками судів про те, що відкладальна обставина на яку посилається відповідач може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів. Відповідач вважає такі висновки судів хибними, вказуючи на те, що природа взаємовідносин між постачальником універсальних послуг та ДП «НАЕК «Енергоатом» із прийняттям наказу Міненерго №114 про спрощення процедури закупівлі на час воєнного стану не змінилася та вважає, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» .

Водночас, Верховний Суд з такими доводами скаржника, щодо фактичної необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми де тлумачення має буте ширшим ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником «волі закону», не погоджується.

Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту. При цьому зміст положень наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 року «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг» не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 №859) враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення. Отже, висновки скаржника про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підпункт 2 пункту 8 Положення є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни пункту 5 того самого Положення відповідним наказом, що було враховано судами попередніх інстанцій у прийнятті рішення.

Отже, системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.

Так, суди попередніх інстанцій встановили такі обставини щодо виконання позивачем пункту 5 Положення про ПСО:

У листі ДП «НАЕК «Енергоатом» за вих. № 01-9158/10-вих від 10.05.2023 зазначило, що відповідно до Наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 № 114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг» (далі - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії, зобов`язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Наказу, ДП «НАЕК «Енергоатом» має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об`єднання торгових зон була територія торгової зони «Острів Бурштинський ТЕС», за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.

Отже, виконання спеціальних обов`язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття Наказу та до поточного розрахункового періоду між ТОВ «ООЕК» та ДП «НАЕК «Енергоатом» забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами цієї справи, з квітня 2022 року позивач не закуповував електричну енергію у ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення.

Крім того, місцевий господарський суд наголосив (а апеляційний суд перевірив та погодився) з тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач має перед ДП «НАЕК «Енергоатом» заборгованість за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів.

У силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові.

Отже, в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО.

Крім того, Верховний Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин у цій справі принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20).

Так, Верховний Суд, зокрема, враховує, що договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг укладений учасниками спірних правовідносин за обопільною згодою обох сторін на основі примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2021 року № 859).

При цьому текст відповідного примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів у спірних правовідносинах, не містить відкладальних умов, які б відповідали змісту підпункту 2 пункту 8 Положення про ПСО в тому контексті про які зазначає скаржник. Так, в примірному договорі є посилання на пункт 8 Положення в розділі «Відповідальність і порядок розв`язання спорів» в контексті умов для звільнення замовника від відповідальності, передбаченої пунктом 16 договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробником гарантованому покупцю наданих послуг (але не в розумінні саме відкладальної обставини з виникнення зобов`язань, як про це зазначає скаржник).

Верховний Суд у розгляді цієї справи також бере до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини зарахування зустрічних однорідних вимог (в частині основного боргу по договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг) з огляду на зміст статті 601 ЦК України та неможливість припинення зарахуванням зобов`язань строк виконання яких не настав.

Враховуючи зазначене, а також встановлені вище обставин щодо відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності у позивача заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електроенергію, отриману саме за результатами проведення електронних аукціонів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів скаржника щодо наявності відкладальної умови, за якої у відповідача не виник обов`язок своєчасно та повно оплатити позивачу, надані ним послуги.

Що стосується застосування судами приписів статті 625 ЦК України, Суд вказує на сталість своєї правової позиції та вважає вказати таке.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Врахувавши наведене, а також встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором, суди, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, врахувавши при цьому сталу практику Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України, а також дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, дійшли заснованого на законі висновку про часткове задоволення позову у цій частині.

Отже, Судом відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення оскаржуваних судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що даним доводам відповідача вже надавалась оцінка судом апеляційної інстанції, тому наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині. Водночас суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу , про перевагу одних доказів над іншими.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Також скаржник зазначав, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини щодо всебічного дослідження фактичних обставин, доказів, аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

Проте, як вже зазначалося, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.

Касаційний господарський суд також зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - державне підприємство «Гарантований покупець».

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 910/1294/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова